Багатьом шукачам скарбів, та й звичайним людям, не дає спокою думка про те, де шукати скарби. Кожному хочеться спробувати вдачу – відшукати скарб. Хтось, почувши від родичів або просто знайомих людей про «заначку», вирушає на її пошуки. Ясно, що велика частина історій на ділі виявляється гарною легендою, проте, тим не менш, коло пошуків звужується.

 

А як же бути тому, кому добрі люди не підказали? Куди йти і де шукати? Відповідь очевидна – думати, аналізувати і шукати!

 

Спробуємо полегшити це завдання. Почати потрібно з того, що необхідно проаналізувати: хто хотів приховати своє добро, як і за яких обставин.

 

Отже, хто ховав, наприклад, монети?

 

Вільні гроші завжди водилися тільки у багатих людей. За давніх часів їх було не так вже й багато, від чого і знахідки нечисленні. Не в кожному селі ховали скарби. Відповідно, шансів їх виявити набагато більше в місцях де жили купці, мірошники, заможні селяни або розташовувалися таверни, постійні двори, панські садиби.

 

Нажиті гроші в спокійні часи воліли прибирати подалі від сторонніх очей. Та й збирали гроші, в основному, на щось важливе: весілля, будівництво будинку, покупка коня, корови і т.п.

 

І все-таки, де шукати?

 

У кого була можливість – дрібні монети обмінювали на більш цінні срібні або золоті. Вони займали менше місця і їх було простіше сховати. Такі «скарбнички» приховували в будинках і господарських будівлях.

 

А ось скарби з великої кількості монет частіше знаходять на городах, на краю ярів, поруч із окремими лазнями, сараями, стайнями.

 

Багато хто думає, що скарб глибоко закопаний. Насправді все по-іншому. Гроші ховали так, щоб ними можна було скористатися в будь-який час, так що заривати їх на двометрову глибину сенсу не було.

 

Якщо ховали на вулиці, то робили це в темний час доби. Причому так, щоб «процес» був непомітний ні з вулиці, ні від сусідів. Для цього найкраще підходили задвірки сараїв та інших будівель, а також схили ярів. Прикопували неглибоко, найчастіше на 30-40 см від поверхні, до межі родючого шару, щоб світлий пісок/грунт не потрапив на поверхню.

 

Іноді схованку робили під час городніх або будівельних робіт. Наприклад, монети можна було безбоязно кинути в ямку при будівництві, наприклад, лазні або посадці дерев. Виходила подвійна вигода – сусіди нічого не запідозрять і місце залишиться завжди примітним і на виду.

 

Завжди залишали певний орієнтир. Проблема для пошуківця в тому, що в більшості випадків від «маячків-орієнтирів» практично нічого вже не залишилося – дерева згнили, споруди розвалилися.

 

Тому потрібно бути уважним біля таких залишків і слідів. А якщо і цього немає, тоді потрібно включати уяву та інтуїцію, робити припущення, де могла розташовуватися хата, сарай, город тощо. Не можна без уваги залишати і будинкові ями. Часто скарби ховали поруч з фундаментами, на відстані 20-50 см.

 

Найпростіше, а головне найефективніше, досліджувати території з металошукачем. Проте, зважаючи на останні події в області «археологічного» законодавства, це може виявитися не цілком можливим.

 

Приєднуйся до СДКС, щоб уникнути непорозумінь з правоохоронними органами!