Більшість шукачів скарбів стверджують, що пошук монет та інших предметів старовини є для них звичайним хобі. Проте неофіційні кодекси українських шукачів скарбів свідчать: “Ніколи не віддавай свій скарб державі”.

 

Чому ж більшість “чорних археологів” не здають знайдені цінні речі державі? А тому, що віддати свій скарб державі – те ж саме, що й покласти його в кишені нашим “улюбленим” чиновникам!

 

Самі ж чиновники, музейні працівники та професійні археологи стверджують, що найбільшу роль у розграбуванні культурних цінностей нашої спадщини відіграють шукачі скарбів, які, нібито, грабують стародавні городища і знищують історичні пам’ятки. Не сперечаємось, є такі «відчайдушні» люди, які із розкопаних місць вилучають лише добре збережені цінні речі, а доля ж самої історичної пам’ятки їх зовсім не цікавить.

 

Деякі пошуковці впевнені, що ситуація може змінитися, якщо держава буде зацікавлена у використанні потенціалу шукачів скарбів. Наприклад, у Великій Британії існують ліцензовані клуби пошуковців скарбів, які контролює державна інспекція, знахідки держава викуповує. Проте, на думку більшості українських пошуковців, у нас така система навряд чи приживеться: як зазвичай, фінансових коштів недостатньо, а система оцінки старовинних цінностей не розвинена, вірніше – вона відсутня!

 

Насьогодні, за оцінками експертів, понад 80% знахідок шукачів скарбів продаються на “чорному ринку” …. а як інакше? 🙂